Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Справа № 903/1070/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014та на рішеннягосподарського суду Волинської області від 03.12.2013у справі№903/1070/13 господарського суду Волинської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 45 745,42 грн.та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"простягнення 228 727,10 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: - ПАТ "Альфа-Банк" Руденко Д.А.; - ФОП ОСОБА_4 ОСОБА_6; Розпорядженням секретаря першої судової палати від 12.08.2014 №345 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа, та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.12.2013 у справі №903/1070/13 (суддя Слупко В.Л.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 (судді: Мамченко Ю.А., Тимошенко О.М., Огороднік К.М.), задоволений первісний позов Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі ПАТ "Альфа-Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі ФОП ОСОБА_4/скаржник); за рішенням стягнуто з ФОП ОСОБА_4 45 745,42 грн.; в задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_4 до ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення грошових коштів - відмовлено.

ФОП ОСОБА_4, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного позову - відмовити.

13.08.2014 представник ФОП ОСОБА_4 подав клопотання про залучення до матеріалів справи постанови Вищого господарського суду України від 16.07.2014 у справі №903/1069/13, яке було задоволено судовою колегією.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом спору за первісним позовом є вимога банку про стягнення з ФОП ОСОБА_4 45 745,42 грн., що є авансовим платежем за договором суборенди за останній місяць оренди за вказаним договором.

Обґрунтовуючи підстави позову, банк посилається на те, що він в лютому 2012 року став власником майна, яке є предметом договору суборенди, а тому, суборендар (ФОП ОСОБА_4) за цим договором, зобов'язаний повернути авансовий платіж у вказаній сумі, сплачений банком при укладенні договору суборенди.

Під час розгляду даної справи, ФОП ОСОБА_4 подав зустрічний позов про стягнення з банку 228 727,10 грн. заборгованості за договором суборенди за період з січня 2013 року по травень 2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суди попередніх інстанцій встановили, що між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_7 був укладений договір оренди, відповідно до якого останній передав ФОП ОСОБА_4 в оренду нежитлові приміщення - частину вбудованого приміщення магазину площею 148,5 кв.м., а саме: приміщення 21-10, з 21-12 по 21-15, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - спірне майно).

Відповідно до п. 1.3. договору оренди, ФОП ОСОБА_4 був повідомлений про те, що спірне майно є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 23.04.2008, укладеним між ФОП ОСОБА_7 та ПАТ "Альфа-Банк".

18.06.2008 між ПАТ "Альфа-Банк" (позивачем за первісним позовом) та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір суборенди, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 передав банку в строкове платне користування нежитлові приміщення - частину вбудованого приміщення магазину площею 148,5 кв.м., а саме: приміщення 21-10, з 21-12 по 21-15, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, строком до 18.06.2013 (спірне майно).

На виконання п. 3.3. договору суборенди, 03.07.2008 банк перерахував ФОП ОСОБА_4 орендну плату за повний останній місяць суборенди в розмірі 45 745,42 грн., що підтверджується меморіальним ордером №35944 від 03.07.2008.

29.02.2012 державним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки на прилюдних торгах, в тому числі й майна, яке є предметом договору суборенди; переможцем прилюдних торгів визнано ПАТ "Альфа-Банк".

06.03.2012 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу на підставі вказаного акту видано ПАТ "Альфа-Банк" свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яким посвідчено, що ПАТ "Альфа-Банк" належить на праві власності майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказане свідоцтво, як зазначили суди попередніх інстанцій, засвідчує безспірний факт виникнення права власності у набувача на нерухоме майно внаслідок придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та є підставою для державної реєстрації права власності банку на це майно.

Отже, оскільки власником спірного майна став банк, який відповідно до договору суборенди орендував спірне майно, останнім місяцем суборенди був лютий 2012 року, то з 01.03.2012 банк втратив статус суборендаря, оскільки почав користуватися приміщенням на праві власності, а тому, сплачений банком ФОП ОСОБА_4 авансовий платіж за останній місяць оренди згідно з договором суборенди, підлягає поверненню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості за договором суборенди за період з січня 2013 року по травень 2013 року, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки 30.03.2012 банк зареєстрував право власності на спірне майно, то, відповідно, з вказаної дати став користуватися цим майном на підставі ст. 317 ЦК України, тобто, як власник, а тому, припинилися зобов'язання між банком та ФОП ОСОБА_4, що виникали з договору суборенди, позаяк, у банка відсутні зобов'язання перед ФОП ОСОБА_4 щодо сплати орендної плати за договором суборенди, який припинив свою дію. При цьому суди попередніх інстанцій керувалися ст.ст. 182, 316, 317, 319 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 50 Закону України "Про іпотеку".

Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з розгляду первісного позову з огляду на таке.

Згідно із ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 4 статті 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 3 ст. 3 вказаного Закону).

Таким чином, момент набуття права власності на нерухоме майно пов'язаний саме з моментом реєстрації прав на нього (така правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.11.2013 року № 93/0/54 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ".).

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, що 30.03.2012 здійснено державну реєстрацію права власності спірного нерухомого майна за ПАТ" Альфа-Банк", прийшли до неправильного висновку про те, що з 01.03.2012 банк втратив статус суборендаря за договором суборенди (у зв'язку з набуттям права власності на спірне майно), а відтак і обов'язок щодо сплати орендної плати за користування спірним майном, оскільки, як вказувалося вище, набуття права власності на нерухоме майно відбувається з моменту державної реєстрації такого права; до цього ж моменту, особа не може вважатися власником майна, наслідком чого є, як в нашому випадку, тривання орендних (суборендних) правовідносин між банком та ФОП ОСОБА_4 за договором суборенди від 18.06.2008, та, відповідно, існування зобов'язань за вказаним договором суборенди протягом березня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з п. 3.1. договору суборенди, орендна плата, яка підлягає сплаті за користування приміщенням (спірним майном) за 1 (один) календарний місяць складає 45 745,42 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, банком, на виконання п. 3.3. договору суборенди, було перераховано ФОП ОСОБА_4 45 745,42 грн. орендної плати за повний останній місяць суборенди за цим договором, і які банк вимагає стягнути з ФОП ОСОБА_4 в даному провадженні у зв'язку з припиненням зобов'язань за договором суборенди.

В той же час, пунктом 3.12. договору суборенди сторони узгодили, що у випадку виникнення заборгованості по внесенню орендної плати за даним договором, здійснений суборендарем (банком) платіж зараховується в рахунок невнесеної орендної плати за минулі періоди.

Таким чином, перш ніж задовольняти позовні вимоги за первісним позовом, судам слід було встановити, наявність /відсутність/ заборгованості банку перед ФОП ОСОБА_4 за договором суборенди до припинення зобов'язань за ним у зв'язку з набуттям банком права власності на спірне нерухоме майно, яке є предметом оренди за цим договором, з урахуванням наведених умов договору, чого судами попередніх інстанцій зроблено не було.

Суд касаційної інстанції, в силу обмежених повноважень, встановлених в ст. 111-7 ГПК України, не може самостійно виправити допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому, судові рішення, прийняті у даній справі в частині розгляду первісного позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, під час якого судам слід врахувати наведене у даній постанові, та прийняти судові рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

В той же час, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову про стягнення заборгованості з банку за договором суборенди від 18.06.2008 за період з січня 2013 року по травень 2013 року, з огляду на таке.

Як встановили суди, та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2012 за банком було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно, яке є предметом договору суборенди від 18.06.2008, тобто, саме з цієї дати банк, в силу положень ч. 4 ст. 334 ЦК України, став власником цього майна, а тому, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про припинення в силу ст. 50 Закону України "Про іпотеку" зобов'язань між сторонами у справі, що виникли на підставі договору суборенди, в тому числі, й щодо сплати банком орендної плати ФОП ОСОБА_4 за січень-травень 2013 року.

Доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування підстав для скасування судових рішень у даній справі в частині розгляду та задоволення первісного позову, судовою колегією не розглядаються, оскільки, судові рішення в частині розгляду первісного позову, як вказувалося вище, підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Стосовно доводів касаційної скарги в частині зустрічного позову стосовно дії договору суборенди до 18.06.2013 (до дати, вказаної у даному договорі), а відтак, і наявності обов'язку у банку сплачувати орендну плату, колегія суддів зазначає.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що після продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах або продажу предмета іпотеки відповідно до статті 38 цього Закону припиняються будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, які виникли після державної реєстрації іпотеки за іпотечним договором, згідно з яким було звернене стягнення на предмет іпотеки.

Тобто, зобов'язання сторін за договором суборенди, як правомірно зазначили суди і про що вказувалося вище, припинилися в 2012 році (з моменту реєстрації права власності за банком на спірне майно) в силу закону, а відтак, твердження скаржника про дію договору суборенди до встановленої в ньому дати (18.06.2013) та про стягнення з банка заборгованості зі сплати орендної плати за 2013 рік є необґрунтованими, так само як і посилання на п.п. п. 8.2 та 10.8 договору суборенди.

Інші доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування підстав для скасування судових рішень у даній справі в частині розгляду зустрічного позову, не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій щодо розгляду зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 та рішення господарського суду Волинської області від 03.12.2013 у справі №903/1070/13 скасувати в частині задоволення первісного позову і в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Волинської області. В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере